Ясногородська гімназія Димерської селищної ради Вишгородського району

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року в житті села відбулися зміни. Панів змінили інші люди, які вели свою політику, по-своєму відносилися до бідноти, до людей, що жили непогано до революції. Заможних розкуркулювали, забирали майно, худобу, будинки, а людей відправляли до Сибіру, а також в інші подібні місця.

Серед села стояла церква.У ній правилася служба, проходили обряди релігійних свят. Дзвонили дзвони. Радянській владі заважала церква, вона зруйнувала цю святиню. Староста церкви Вітік (так усі звали його в селі) хотів врятувати дзвони. Він і благав руйнівників, і доводив, що це не злочин мати в селі церкву. Вітіка забрав НКВС, звідки він не повернувся додому.

Недалеко від церкви стояв гарний будинок. Належав він Навроцькому Оверку. Але за несплату податків його розкуркулили. Будинок націоналізували. Довгий час там працювала аптека. Під час війни, коли фашисти відступали, аптека була спалена.

В центрі села стояв цегляний будинок на фундаменті (таких будинків більше не було в селі). Належав він Осадчому Якову Мартиновичу. Якова Мартиновича розкуркулили, а в 1932 році в цьому будинку була відкрита лікарня.
На цих прикладах можна бачити, що робила радянська влада з заможними людьми, які вміли і любили працювати.
Про цей період згадував житель села Малашок Андрій Федотович, 1897 року народження.

У 1921-22 роках в селі існував агропункт. Агроном агропункту Тригубенко Василь Васильович розповів мешканцям села про вказівку, яка прийшла до Київської губернії : агропункт ліквідувати. 20 вересня 1923 року зібрався актив села:
Малашок Андрій Федотович
Отрошенко Федір Якович
Смоловик Сергій Андрійович
Ждан Нікон Петрович
Ждан Михайло Гаврилович
Проценко Лазар Маркович
Тригубенко Василь Васильович

На цих зборах вирішили організувати колгосп. Першим головою колгоспу був обраний Малашок Андрій Федотович, який керував колгоспом до 1932 року. Пізніше він працював головою сільської Ради. Посіяли разом 4 га жита. Виростили непоганий урожай.

У 1924 році прийняли в колгосп іще 2 чоловіки : Кухаренка Андрія Трохимовича та Салюту Івана Охрімовича.

У 1926 році купили панський будинок, переселились туди. Жили разом, спільно обробляли ЗО га землі. Почали вирощувати картоплю, гречку, просо, жито, овочі.

У 1928 році засіяли 500 га житом, посадили картоплю на 200 га.

У 1929 році розпочалась масова колективізація. У колгоспі уже налічувалось 100 господарств. Колгосп назвали іменем 1 Травня. В центрі села побудували арку, де великими буквами було написано :«Колгосп ім.1 Травня». Людей у колгосп затягували силою. Забирали корів, коней, всю худобу. Забирали сільськогосподарський інвентар. Люди вимушені були вступати до колгоспу, бо у них нічого не залишалося. Про працю в колгоспі писалось дуже багато, про той період згадують очевидці, літні люди, які живуть до цього часу, які все своє життя віддали нелегкій, часто неоплаченій праці. Часто людей називали рабами.(Але раби в стародавньому Єгипті працювали не кожен день і їх називали півмісячниками). У наших колгоспників вихідних майже не було. А якщо іноді був вихідний, то потрібно було обробляти своє підсобне господарство.
А як оплачувалася праця в колгоспах? Людина тяжко працювала з ранку до вечора, а грошової плати – ніякої. Записували трудодні, на які в кінці року нараховували по 3-7 копійок на трудодень. За цілий рік праці давали іще натуроплату. Сім’я, яка працювала і виробляла мінімум трудоднів, за рік отримувала декілька кілограмів зерна і картоплю, які привозили возом.
Враховуючи нелегку працю і таку платню за неї, молоді люди різними способами старались поїхати в місто в пошуках кращої долі. А це було зробити нелегко – не давали їм довідки про те, що сільська Рада не заперечує про виїзд із села.

Важке було життя колгоспників. Часто колгоспники не могли виробити мінімум трудоднів. Тоді таких людей наказували : забирали половину землі городу біля хати.

Були в селі люди, які не хотіли вступати в колгосп. Таких людей називали одноосібниками. За це одноосібник платив високі податки, у нього забирали все, що він мав : корову, коня, воза і весь сільськогосподарський інвентар. Коли і після цього він не вступав до колгоспу, у нього, за рішенням активу колгоспу та місцевої влади, відбирали хліви, половину хати. Це було нелюдське ставлення до селянина.
Дорошенко Григорій Андрійович , житель Ясногородки, на той час малолітній хлопець, згадує, як „відрізали" півхати у Отрошенка Романа, який жив по сусідству з ним. Все забрали, залишили півхати . Сіни, комору „відрізали" і забрали до колгоспу. Залишилась страшна картина: вітер, сніг, дощ – і ніякого захисту. Відкриваєш двері – і сніг летить у хату, у якій були малі діти.

Людей, які мали гарні будинки і жили трохи краще за інших, називали „куркулями". Деякі родини відправляли на каторгу в Сибір. Серед них була родина Калюжних.

Разом з усіма народами України Ясногородка переживала тяжки роки голодомору. Люди їли кору дерев, жолуді. У кого була корова – вижити було легше. Водойми, ріка Дніпро з притокою Мехова, озера дуже допомогли вижити людям – вони ловили рибу. А політика була така : забрати все у селянина до зернини, до картоплини.

У результаті колективізації з’явилась суспільна власність у двох її формах – кооперативно-колгоспній і загальнонародній. У селі люди об'єднувалися в кооператив.

Актив колгоспу і села в ці роки:
Кухаренко Орест – голова ,
Отрошенко Федір Якович – секретар,
Тимошенко Данило.

Склад кооперативу:
Ляшенко Семен,
Отрошенко Орест,
Бондар Ілля,
Ждан Касіян – кладовщик.

Кооператив давав бідноті борони, плуги та ін., наприклад: Селеху видали воли, Максиму Севрадці – корову. Існував бартер, так як грошей не було. Бартер існував 3 роки після революції. 18 пудів жита коштував 1 віл, 40 пудів – пара волів.
Колективізація – це тяжкий період в історії нашого суспільства, нашого села.