Ясногородська гімназія Димерської селищної ради Вишгородського району

Мирна праця нашого народу, народу села Ясногородки була перервана Великою Вітчизняною війною.

Війна. Яке страшне слово! Скільки горя, страждань воно принесло в наше рідне село. Згадує Дорошенко О.І.:

– Літо. Вихідний день – неділя, 22 червня 1941 року. Люди відпочивали, виходили на вулиці, сміялись, жартували, не думали, що пройде небагато часу і зміниться радість на горе. На вулиці зібралися люди. І раптом голос Левітана по радіо: „Почалась війна". Діти нічого не розуміли, але дорослі відразу збагнули, що це таке. Вони знали, що чоловіки підуть на війну, а жінки залишаться дома. Що чекає їх у майбутньому?

Почалась мобілізація. Уже 23 червня село проводжало на фронт чоловіків. А через деякий час у селі з'явилися німці. Вони були озброєні, на конях, на мотоциклах, все у них було механізовано.

По-різному відносилися люди до приходу німців. Одні зустрічали їх хлібом-сіллю, інші — зі сльозами. Непрохані гості почали господарювати у селі. Ходили по хатах, кричали до жінок: „Матка, давай молоко, курку, яйця." Часто самі заходили у хліви і брали все, що там було. З’явились поліцаї. Молодих людей забирали до Німеччини.

Окуповане село було до 6 листопада 1943 року. У кінці жовтня 1943 року група бійців Радянської Армії переправилась на правий берег Дніпра в районі Княжухи. З’явилась паніка серед німців. Роздратовані, злі, вони під’їхали до пожежної вежі, дивились у біноклі, почали відступати до лісу. Але пройшов час, і не стало чути пострілів бійців-червоноармійців. Тоді німці повернулися знову в село, зайняли оборону. У селі був викопаний протитанковий рів. Ширина була до 3 - 5 метрів і глибина до 4 метрів. Протягнувся він в центрі села від магазину до ланка, де жив Осадчий Панас. Червоноармійці, які перші переправились через Дніпро, загинули. Сили були нерівні, ніякої техніки. Потім у селі недалеко від Андронихи (острів недалеко від села Чернин) і Круглика була переправа – понтонний міст. День і ніч висіла димова завіса, німці бомбили цю переправу. Люди тікали до лісу, страшно згадувати про це. Німці забирали у людей все : тварини, одяг, взуття, харчі.

Дорошенко О.І. згадує, як німці зняли чоботи з її тітки Ждан Одарки, а з мами Катерини - золоті сережки. Німець побачив золоті сережки і наказав зняти їх, навів автомат. Мати нервувала, почала знімати сережки, від переляку у неї тремтіли руки. Одну сережку вона зняла швидко, а друга ніяк не знімалась. Тоді німець схватив сережку і вирвав із вуха, розірвавши його. Почалася стрілянина. Німці стріляли по мирному населенню. «Ми з мамою розбіглися. І тільки через три доби зустрілися», – згадує Ольга Іванівна.

6 листопада 1943 року німці залишили село, і населення повернулося в село. Але домівок не було. Стояло згарище, розбиті обгорілі печі, та де-не-де стояли димарі. Копали землянки, жили у викопаних німцями окопах. Жахлива картина. Жорстокі бої точилися за Ясногородку. Переходило село з рук у руки 27 разів.
На фронт із села пішли всі чоловіки, залишилися лише ті, хто був залишений у тилу ворога, та ті, хто не міг тримати зброю, був хворий, старий.

Німці переслідували комуністів, активістів села та жорстоко з ними розправилися, всі були вбиті:

Малашок Василь Якович – голова сільської Ради
Москаленко Боніфатій Михайлович – зам.воєнкома
Салюта Іван Охрімович – член правління колгоспу
Кухаренко Андрій Сергійович – рахівник
Отрошенко Федір Якович – секретар парторганізації колгоспу
Клименко Карпо Борисович – бухгалтер
Кухаренко Яків Микитович – член ревізійної комісії колгоспу.



Про одного з них - Москаленка Боніфата – згадує його дочка Ольга:
– Першого січня 1905 року в сім’ї Москаленків народилась четверта дитина, яку за бажанням батьків назвали Боніфатом. Коли хлопчик підріс, батько навчив його читати і писати. Батько не мав своєї землі. Сім’я жила за рахунок зароблених грошей. Дитинство юнака було тяжким. Коли Боніфату виповнилось 8 років, почав працювати на пристані. В цьому році померла його 16-річна сестра. Через рік помер батько. Всі тяготи життя впали на плечі матері. У 16-річному віці вступив до комсомолу, а в 1931 році – до лав Комуністичної партії. У цьому ж році його обирають головою сільської Ради, а в 1932-1933 рр. він працював бригадиром колгоспу. Пізніше він працював у Вахівці, знов у Ясногородці – бригадиром і зав.фермою, у Козаровичах – головою сільради. Перед війною його перевели у Димер працювати у військкоматі. Війна застала його у Димері. Гестапо захопило його і через декілька днів розстріляло разом з іншими товаришами. Похований Москаленко Боніфат у Димері, в братській могилі разом зі своїми побратимами.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 170 жителів села. За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, 178 жителів Ясногородки нагороджено орденами і медалями.

Багато воїнів загинули, захищаючи наше село. У селі три братські могили: біля Будинку культури, на кладовищі, та при в’їзді в село.